
Чи змінюють підсолоджувачі потяг до солодкого так само, як цукор?
Цукор і підсолоджувачі однаково солодкі на язиці, але по-різному впливають на глюкозу, гормони та голод. Розбираємося, чому після напою zero іноді хочеться десерту.

Чому знайома ситуація знову підштовхує до однієї й тієї самої дії? Один зі шляхів до відповіді пролягає через базальні ганглії – структури мозку, які беруть участь у виборі дій і формуванні звичок. Міжнародна мережа BRAIN Initiative Cell Atlas Network, або BICAN, представила їхній докладний клітинний атлас. Дослідники охарактеризували 25,5 млн клітин людини та інших приматів, створивши основу для пошуку клітинних механізмів залежності.
Пакет досліджень вийшов 12 листопада 2026 року в журналах Cell Press. Як повідомляє Національний інститут здоров’я США, NIH, карта поєднує відомості про типи клітин, гени, які вони використовують, і їхнє розташування в тканині. Поки що це дослідницький ресурс, а не готове пояснення залежності чи спосіб її лікування.
Базальні ганглії – це група пов’язаних між собою скупчень нервових клітин у глибині мозку. Вони допомагають вибирати доречні дії, запускати їх і пригнічувати зайві.
Вони беруть участь у кількох процесах:
Рух: допомагають регулювати його початок, силу та плавність.
Звички й навички: беруть участь у тому, як повторювані дії стають автоматичними – наприклад, друкування на клавіатурі.
Навчання на результаті: допомагають враховувати, яка дія привела до винагороди, і коригувати подальшу поведінку.
Мотивація: беруть участь у виборі дій, заради яких ми готові докладати зусиль.
Уявіть, що ви хочете взяти чашку: базальні ганглії працюють разом з іншими відділами мозку, допомагаючи вибрати й виконати потрібний рух.
Вони не працюють як окремий «центр звичок» або «центр задоволення» – їхні функції залежать від взаємодії з корою мозку та іншими структурами.
Коли дія приносить винагороду, мозок може закріпити її: у схожій ситуації нам стає легше повторити те саме. У цьому бере участь дофамін. Він допомагає змінювати зв’язки між нервовими клітинами, завдяки чому знайома поведінка потребує менше обдумування. Тому називати дофамін просто «гормоном задоволення» неточно – він також важливий для навчання. Докладніше – NIDA.
Цей механізм позбавляє нас потреби щоразу заново опановувати звичні дії. Але він може підтримувати й звички, які ми хочемо змінити. Наприклад, після обіду людина автоматично йде по каву, хоча збиралася сьогодні її не пити. Сама по собі така поведінка не означає залежності.
Щоб зрозуміти, як мозок закріплює дії, науковці вивчають клітини, які беруть у цьому участь. Навіть у межах однієї ділянки мозку клітини відрізняються своїми властивостями й завданнями.
Дослідники створили докладний атлас клітин базальних гангліїв. Він допомагає зрозуміти, які клітини є в цій ділянці та чим вони відрізняються одна від одної.
За даними Інституту Аллена, дослідники охарактеризували 21 млн клітин людини, 3 млн клітин макак і 1,5 млн клітин ігрунок. Це клітини з багатьох зразків, а не з мозку однієї людини. Серед них є як нейрони, так і гліальні клітини, що підтримують роботу нервової системи. Ширший проєкт також охоплює дані про мишей.
Тканину мозку людини отримали від посмертних донорів. Науковці вивчали РНК – молекули, які дають змогу визначити, які гени працюють у клітині. За допомогою методів візуалізації вони також з’ясовували, де розташовані клітини.
Так атлас поєднує три види інформації: що це за клітина, які гени в ній активні та де вона розташована.
Наприклад, команда Інституту Броуда вивчила понад мільйон клітин із 19 посмертних зразків. У смугастому тілі – одній з основних частин базальних гангліїв – науковці виділили шість зон. Нейрони в цих зонах відрізнялися активністю генів.
Інша робота тієї самої групи показала, що співвідношення різних типів клітин помітно відрізняється в різних людей. Тому важливо не лише вивчати мільйони клітин, а й залучати до досліджень зразки від різних донорів.
Атлас показує клітинний склад мозку, але не пояснює повністю, як він працює. Він не простежує всі зв’язки між клітинами й не фіксує їхню електричну активність у момент, коли людина ухвалює рішення чи відчуває потяг. Це основа для подальших досліджень, а не готове пояснення звичок і залежності.

Нова карта дає змогу формулювати точніші запитання. Замість вивчення великої ділянки мозку загалом можна з’ясовувати, які саме типи клітин пов’язані з процесом, що нас цікавить, і які молекулярні особливості вони мають.
Атлас може допомогти з’ясувати, які клітини мозку пов’язані з ризиком захворювань.
Такий підхід описує Інститут Солка. Наприклад, якщо науковці виявлять гени, пов’язані з ризиком залежності, за атласом можна буде визначити, у яких типах клітин вони активні. Наступний крок – перевірити, як робота цих генів впливає на навчання й поведінку.
Для цього корисно порівнювати клітини різних видів. Консорціум BICAN створив спільну систему класифікації клітин людини, макак, ігрунок і мишей. Вона допомагає зрозуміти, які клітини подібні в різних видів, а які мають особливості. Це важливо, щоб точніше оцінювати, що результати досліджень на тваринах можуть розповісти про мозок людини.
Це дає змогу обґрунтованіше обирати експериментальну модель. Дослідник може перевірити, наскільки клітини тварини подібні до людських за потрібними молекулярними ознаками. Але результат експерименту на мишах чи інших приматах однаково потребуватиме перевірки щодо людини.
Зв’язок базальних гангліїв із повторенням дій робить їх важливими для досліджень залежності. Однак звичну дію та компульсивну поведінку, яка триває всупереч наслідкам, не можна вважати одним явищем.
Цю відмінність відображає метааналіз десяти досліджень на гризунах, опублікований у Translational Psychiatry у 2024 році. Хронічний вплив алкоголю послаблював цілеспрямований контроль поведінки, але не призводив до повного переходу до звичного реагування. Такі результати не підтверджують спрощеної схеми, за якою залежність завжди означає перехід до автоматичної поведінки.
Крім того, залежність охоплює кілька взаємодіючих систем мозку. NIDA відзначає роль розширеної мигдалини у стресі та абстиненції, а префронтальної кори – у плануванні й самоконтролі. Тому атлас базальних гангліїв розкриває важливу частину загальної картини.
Головна зміна для науки полягає в можливості ставити точніші експериментальні запитання.
Наступний крок – перевірити, які клітинні відмінності справді беруть участь у розвитку й підтриманні залежності, а які лише супроводжують її. Лише після цього можна буде оцінювати перспективи впливу на конкретні клітини та молекулярні процеси.
Ні, атлас не призначений для індивідуальної діагностики чи оцінювання ризику. Це довідковий дослідницький ресурс, створений на основі зразків тканини. Він допомагає вивчати клітинну організацію мозку, але не дає персонального прогнозу.
Гліальні клітини підтримують роботу нейронів і умови, необхідні для передавання сигналів. Якщо враховувати лише нейрони, опис клітинного середовища мозку буде неповним. Включення глії дає змогу досліджувати взаємодію різних типів клітин.
Сигнали, раніше пов’язані з уживанням речовини, можуть знову викликати потяг. NIDA зазначає, що така реакція можлива навіть після багаторічного утримання. Новий атлас поки що не пояснює, чому конкретний сигнал викликає потяг у конкретної людини.
Як вам стаття?
Поділитися